Те, що відбувалося в інформаційному просторі на вихідні і відбувається зараз, по-іншому як істерією назвати важко. І ці події повинні стати предметом для професійного аналізу, висновків і відповідних рішень ради нашого з вами майбутнього.
По-перше, так не буває, що вчора ще нічого не було, а вранці — вже епідемія, пандемія і тому подібне. Звідси виникає ціла низка запитань, головна з яких, — чи існує в Україні ефективна система збору, обробки і обнародування подібного роду інформації? Можливо, на якомусь папері щось у нас і є, лише це «щось» на практиці не працює, особливо в нештатних ситуаціях. Інакше ТАКА інформація не грянула б як грім серед ясного неба; керівництво країни, кандидати і представники різних політичних сил не стали б розпалювати паніку своїми «пожежними» діями; громадяни не понеслися б в аптеки розкупати ліки і до супермаркетів — продукти, а країна не наповнилася б за лічені години різного роду чутками від «це все піар» до «справжні данні набагато гірщі».
Грип-2009 ще раз демонструє, що недооцінюючи роль інформаційної політики, держава Україна добровільно перетворює себе з суб'єкта в об'єкт глобального інформаційного суспільства, із завидною регулярністю програючи інформаційні битви і на внутрішньому, і на зовнішньому фронтах. І якщо в цьому напрямі нічого не робити, наступати на граблі ми будемо часто і боляче.
По-друге, в умовах виборів будь-які, підкреслюю, будь-які події використовуються їх учасниками на свою користь так само, як і будь-яка публічність кандидатів сприймається електоратом з великою часткою скептицизму як їх піар. Подобається це комусь або не подобається, етично це чи ні — питання другорядне: так — є. Тому активність кандидатів в президенти і їх соратників не дивує, дивує інше — парад виступів-заяв-ініціатив-критики, з божевільною швидкістю дійшовшого до тихого маразму і роздратування від неможливості відрізнити зерна від лушпиння. Проблема в тому, що наші політики, здається, просто загубилися в цьому житті і вони, вочевидь, упевнені, що чим більше, тим краще… Не факт. Це на війні говорять гармати, а зараз повинні говорити медики. І в цьому контексті можна лише підтримати заклик міністра охорони здоров'я до політиків — замовкнути. Хоч би на один тиждень. Цікаво, що з цього вийде?
По-третє, як навіть незручно чути наївні питання співвітчизників на предмет, чи буде вигідна дана ситуація для когось? Ну, звичайно ж, буде. І політикам, і фармацевтам, і навіть простим виборцям, які напередодні зими і виборів дістали можливість оцінити тих, хто відповідає за їх долі, не в ток-шоу, а в справі. Заставляючи людей вдягати маски, грип зірве їх з багатьох великих начальників.
Втім, якщо виходити із золотого правила, що в кожній поганій новині треба шукати свій позитив, то у нас з вами є і хороші новини. Їх створили сотні політиків і чиновників, які мобілізували і скоординували державний і міжнародний ресурс в ультрастислі терміни, — на користь своїх громадян; тисячі медиків, які цілодобово виконують свій обов'язок і клятву Гіппократа, рятуючи мільйони людей, які, в свою чергу, проявляють таку цивільну активність і такі моральні якості, якими можна і необхідно пишатися.
Ярослав Хобта
комунікаційна група PRT
