«Запоріжжя – це Україна в мініатюрі»

Ось так і з піаром. Він був завжди. Потім йому дали назву і відразу почали дуже багато говорити про те, що це таке, яким він має бути і як правильно його робити. А потім з’явилися люди, які навчилися робити піар професійно, і ми припинили помічати буденність і життєву важливість цієї сфери діяльності. Згадуємо лише в надзвичайних ситуаціях. Вибори - ситуація вкрай складна для країни, нашої, у всякому разі. І ми вирішили поговорити, здавалося б, на суто професійну тему з президентом Комунікаційної групи РRТ Ярославом Хобта.

 

— На тлі виборів завжди згадують про піар. Як професіонал, скажіть, що таке піар, чи є він у нас, який він?

 

— Коли тільки утворилася компанія, це було 10 років тому, нам доводилося всім розповідати, що таке піар. Спочатку практично для всіх, з ким доводилося спілкуватися, він був незрозумілим - потім став страшенно модним, і на ринку з'явилася ціла армія людей, які називають себе піарниками ... Чорний гумор того періоду: все в світі піар, окрім некрологу, хоча і некролог - теж піар. Декілька років тому мода на піар пройшла, економічна криза прибрала з ринку піар-аматорів і «зв'язки з громадськістю» перетворилися на окрему сферу професійної діяльності. Звичайно, ще багато чого потрібно зробити в плані регулювання цієї діяльності, тому що піар бере участь практично в кожній маркетинговій, лобістській, рекламній або інформаційній кампанії. Часто незрозуміло, хто в тому чи іншому випадку «головніший» - піар чи маркетинг, піар чи реклама і т.д., через що в професійному середовищі виникають палкі суперечки ... Хоча для клієнта важливим є результат, а як називають себе ті, хто його приносить, - йому, по великому рахунку, до лампочки. Що стосується рівня формування ринку піар-послуг в Україні, то, на мій погляд, до кризи можна було говорити про 80%. Зараз він скоротився, за моїм відчуттям, рази в два. Отже, у посткризовий період він буде досить динамічно рости з тією тільки різницею, що стане більш прикладним, а критерії оцінки - жорсткішими. Мені особисто такий тренд подобається.

 

— Що ви маєте на увазі, коли говорите про високий ступінь сформованості ринку: гравців, правила?

 

— І гравці, і правила визначені. Коли ми прийшли, було чисте поле, хоча наша компанія не була першою. Були американські, французькі мережеві компанії, які обслуговували своїх клієнтів. Ми були однією з перших національних компаній і завжди входили до трійки найбільших національних. Бюджети формувалися на основі слабкого розуміння необхідності наших послуг. Пізніше у багатьох наших клієнтів з'явилися внутрішні співробітники, що займаються роботою в цьому напрямку. Зараз існує попит або на антикризовий піар, або на піар, пов'язаний з виходом на ринок, з якимось викликом. Ці завдання в повному обсязі внутрішньої структури не можуть виконати. У чомусь піар можна порівняти з роботою юристів - коли виникають серйозні завдання, залучаються зовнішні фахівці. Піар працює за принципами сфери послуг. Саме тому галузь так сильно постраждала під час кризи - це непрофільна діяльність, а кожний нормальний бізнесмен розуміє, що для збереження своїх головних активів йому потрібно відчиститись від непрофільних. Але ті компанії, які усвідомили, що піар бере участь у формуванні їх прибутку, не зменшували на нього бюджетів. Я вважаю, що ми кризу пройшли нормально. Втрати були, звичайно, але вони були не суттєвими. Тому що нас знають, і відмовлятися від наших послуг не хочуть, мабуть.

 

— Послуги зовнішніх піар-агентств потрібні великим компаніям, які, як кажуть, прийшли надовго?

 

— Я б так не сказав. Все залежить від питання, яке необхідно вирішити. Рішення може бути розтягнуто в часі, а може бути жорстко прив'язане до якихось часових рамок, як вибори, наприклад. Треба розуміти, які ресурси для вирішення питання необхідно залучити. Піар - один з таких ресурсів, тому він повинен входити в собівартість бізнесу клієнта.

 

— Наскільки мені відомо, в Україні це доволї суперечливе питання...

 

— ... і не менш важливе. От, припустимо, публічність, прозорість і відкритість бізнесу - це примха власника бізнесу або вимога суспільства? Так, для малого і середнього бізнесу це, швидше, питання бажання власника: комусь хочеться бути відомим, комусь ні. Але коли ми говоримо про великий бізнес, в якому задіяні тисячі громадян і національні інтереси, це - вимога. Ви спробуйте вийти на IPO без публічної складової - на гарматний постріл не допустять. Отже, для великого бізнесу витрати на піар-фахівців, які формують публічне позиціювання цього самого бізнесу, - частина собівартості. І якщо піар не просто розводить кола на воді, а приносить користь зі зрозумілих критеріїв у чіткі терміни з конкретним завданням, то така послуга живе довго. Інакше не буде. Всі навчилися добре рахувати гроші.

 

— Відчувається різниця між столицею та іншими містами України?

 

— Вже майже немає. Справа в тому, що ми дуже тісно працюємо з регіонами. Все залежить від світогляду людини, від того, як він сприймає ситуацію. Я знаю в регіонах багато людей відповідальних, амбітних, які мислять більш масштабно, ніж кияни. Після утворення незалежної України відбувся відтік кадрів в Київ, як у Радянському Союзі був відтік людей до Москви. Ті, хто залишився в регіонах, навчилися мислити глобально, без кордонів і могли вільно розвиватися, їм довіряли масштабні завдання. Вони розуміють глобальні світові тенденції і мислять ними. І Київ для таких людей - один з факторів. Мало того, є багато людей, які приїхали до Києва, подивилися та поїхали. Я вважаю, що зараз бізнеси, централізовані в Києві, будуть проходити процес децентралізації. Децентралізація, відхід до регіонів - це порятунок для країни, це підйом регіональних еліт. Мені особисто дуже б не хотілося, щоб про Україну жартували так, як про наших сусідів: є Москва і вся інша Росія. Кожен має знайти своє місце в цій країні і в цьому житті.

 

— Країна заможна, коли заможні її громадяни?

 

— Сто відсотків. Наприклад, Запоріжжя для мене дуже гарне місто, хороші люди і дуже висока концентрація професіоналів. Мабуть, це пов'язано з розвиненою промисловістю, яка цю концентрацію і зумовила. Дуже багато творчих людей. Запоріжжя - це Україна в мініатюрі. Що відбувається в Запоріжжі, то відбувається в Україні. Є момент конкуренції з Дніпропетровськом, є дуже нормальна внутрішня конкуренція різних політичних та економічних сил. Але всі вміють домовлятися, коли треба. А в той же час, є Хортиця. Цього у вас ніхто не забере: історія, коріння, національна ідея. Мені щиро подобається Запоріжжя.

— Не дуже давно поняття лобізму прирівнювалося до корупції.

 

— Це і зараз ще зберігається.

 

— Зараз кажуть, що лобізм - це конкретний інструмент досягнення політичних та економічних цілей зі своїми правилами і навіть традиціями.

 

— Цього року лобізму виповнилося 220 років, з чим всіх лобістів і вітаю. У 1789 р. США прийняли поправку до Конституції, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи зі скаргами, а перший у світі закон про офіційну реєстрацію всіх, що займаються лобістської діяльністю, був прийнятий в тих же США в 1876 р. Якщо лобізмом займатися без закону - це корупція. Якщо люди відстоюють інтереси галузей, підприємств на законодавчому рівні, то це лобізм. Це було завжди і при радянській системі влади, і за всіх інших систем. Такі люди. Лобізм - це нормальна схема взаємодії підприємця через конкретних людей, лобістів, з владою. В Україні є відповідний законопроект, але руки наших депутатів до нього ну ніяк не можуть чомусь дійти. Адже коли лобістам почнуть видавати ліцензії, коли вони почнуть платити податки, показувати декларації, коли вони стануть частиною державної системи. Основна частина роботи буде регламентована, залишаться тільки контроль і безпосередня комунікація.

 

— Тобто, ми знову повертаємося до конкретної людини і її здібностей. Що ж таке комунікація: талант, навик?

 

— Я вважаю, що талант комунікації, як і будь-який інший талант, передається генами і дається від Бога. За життя він вже може розвиватися технічно або технічно деградувати як завгодно багато в залежності від прикладених зусиль. Але якщо людина не готова до діалогу з самого початку, її не навчиш нічому, це не її сутність. Як у журналістиці: якщо тобі не подобається спілкуватися з іншою людиною, то й не навчишся. Так само як неможливо меланхоліка переробити в флегматика, флегматика в сангвініка. Це нереально. Люди різні, кожному своє. Жива комунікація передбачає постійний рух, зміни, швидкий аналіз всієї інформації. Якщо людину, яка звикла до розміреного і спокійного життя, помістити в такі умови, вона через три дні застрелиться. Я завжди за те, щоб кожна людина знайшла своє місце і була б щаслива. От просто щаслива! Я сам ще на шляху до цього щастя. (Сміється)

 

— Чи у кожній людині можна знайти щось цікаве, щоб на цьому будувати стосунки?

 

— В моєму університеті були не просто професора журналістики, справжні світила. Нас вчили, що журналіст - це не той, хто вміє розмовляти, а той, хто вміє слухати. Уміння слухати - це талант. Всі люди егоїстичні і налаштовані на те, щоб донести свою позицію. Коли вони бачать розумного вдячного слухача, який може ще і парирувати, це підкуповує. Будь-яку людину підкуповує. Перевірено! (Сміється) А слухати я навчився, і мені насправді цікава думка іншої людини. Професія піарника навчила не лише слухати, а й використовувати почуте для просування цієї людини. Для цього потрібно просто вміти ставити правильні питання. Нашій країні ще багато треба вчитися, щоб вміти слухати і чути. Всі ми різні, і в цій різниці полягає сила країни. Треба тільки навчитися її використовувати.

 

— Кажуть, що з цим навиком, слухати і чути, складно там, де довго не було справжнього діалогу, такий своєрідний голод.

 

— Так. У нас кожен може вважати себе найсильнішим, тому найправішим. А не буває найправішого, тому що немає абсолютної правди. Одні й ті самі факти для різних людей мають зовсім різне забарвлення, кожен дивиться під своїм кутом. В результаті виходить розрив інформаційної картинки. За відсутності єдиної інформаційної політики, формування якої є завданням влади, країна живе розірваною на шматочки. У Росії зараз існує сильна інформаційна політика. Вона може нам не подобатися, але ми змушені її визнати. Вони б'ють з усіх гармат в один бік. Ми теж палимо з усіх гармат. Але, як правило, безглуздо - шуму багато, результату мало. Але головне - всі б’ють в різні боки і змагаються, у кого голосніше вийшло. А який сенс? Я вважаю, що настав час об'єднувати зусилля. Працюю по всій країні, і у мене не виникає ніяких складностей. Але відсутність достовірної інформації та політичні розбіжності розривають країну. 

 

— Це ж комусь потрібно?

 

— Я вважаю, що все це відбувається через відсутність далекоглядності у політиці, відсутності спланованої стратегії. Є звична система, побудована на антагонізмі: схід-захід, центр-регіон, чоловік-жінка, мусульманство-християнство. Ми на розриві. Так вийшло. Але є Богом дана нам територія, і ми повинні її зберігати. Я патріот своєї країни, я за українську мову, думаю українською, з донькою розмовляю українською. Але мені не важливо, якою мовою говорить інша людина. Головне - що вона говорить і що вона робить. Звичайно, повинна бути воля до перемоги і сила її реалізувати. І в уряді має бути людина з досить сильною волею, щоб жорсткі дії не перетворилися на диктатуру. Короля робить свита, а свита дуже різна.

 

— Король сам собі обирає свиту.

 

— Так. Кожній людині має бути комфортно зі своєю свитою. А якщо говорити про ринок взагалі, повинна бути здорова конкуренція. Якщо конкуренції немає, всі розслабляються і починають працювати погано.

 

— Що для чоловіка робота?

 

— Самовираження, мета.

 

— Що ж є мірилом успішності в такому випадку?

 

— Точно не гроші. Гроші самі по собі щастя не дають. Гроші - це одна з умов щастя. Для чоловіка важливо мати гарну справжню роботу, мати можливість самовираження, бути визнаним у своїй справі. І йому потрібно про це чути, так само як жінці важливо чути, що вона найкрасивіша у цьому світі. Все дитинство я жив у маленькому містечку, зараз у мене багатий досвід спілкування з політиками, впливовими бізнесменами. І я не сказав би, що щастя залежить від грошей. Свобода багато в чому - так, але не щастя. А я за щастя і вважаю, що якщо Бог дав людині життя, то прожити його нещасливо - гріх. А про те, що людина неодмінно повинна жити багато, в Біблії нічого не сказано. Держава повинна створювати умови для максимальної свободи кожного.

 

— Можливо, для прагнення щастя та свободи потрібна усвідомленість, якої немає у наших співгромадян?

 

— Не згоден. Є усвідомленість і свобода, наприклад, журналістів. Багато хто забув про те, що таке журналіст, перебуваючи під власником. Йому кажуть: «Треба об'єктивно висвітлити тему». - «А об'єктивно, це як саме?» Багато хто розучився думати.

Абсолютної правди нема, а необхідність висвітлити дві-три позиції сильно ускладнює завдання, правда? Адже можна ж і без цього обійтися? Це шкідлива позиція. Піарник працює на клієнта. Його завдання - пояснити журналістові і довести до відома споживача, чого хоче клієнт. Якщо піарщик бреше - це чорний піар. Але не можна ж постійно брехати! Це питання моралі і принципів. Я вважаю, що в Україні інформаційне поле дуже насичене, за ним неможливо встежити. Немає єдиної концепції, слабка державна система, але є засилля різних точок зору. Зник за останні роки образ ворога. Людина нікому не вірить, розгублена. Під час дезорієнтації з'являється протестний настрій, шовіністичний. Це хороший грунт для будь-яких антидержавних виступів. Я не кажу про націоналізм, націоналізм зміцнює державу. Поєднання слабкої влади і страху - великий подарунок для деяких наших зовнішніх партнерів, які чекають періоду максимального послаблення.

 

— Як же ви працюєте?

 

— Потрібно мати чіткі правила і принципи. До Комунікаційної групи PRT за весь час роботи немає жодного судового позову, за що велика вдячність кожному нашому співробітнику. Треба бути чесним перед собою і перед своїми клієнтами.

 

— Це професійна етика.

 

— Так, але вище професійної етики все-таки виховання. Я поважаю людей, з якими працюю. Не можу їх зрадити. Прийняти непопулярне і жорстке рішення можу, а от зрадити - ні. Адже репутація вибудовується роками, а втратити її можна за три секунди. Якщо клієнт не повірить нам на 100%, ми можемо спрацювати тільки на 10%. Треба знати все, треба розуміти, на які кнопки натиснути. Якщо кнопка не та, то в найпростішому випадку гроші викинуті на вітер, у гіршому - це може зашкодити. Коли так говориш людям - вони замислюються.

 

— Складна виходить професія.

 

— Думаю, не більше, ніж інші. Стати слюсарем може кожен, але хорошим слюсарем - одиниці. Так і в нашій сфері. У нашій професії дуже важливо вкладати в людей, з якими ти працюєш. Вони повинні бути добре мотивовані і користуватися великим ступенем довіри та свободи в прийнятті рішень. Кожен співробітник повинен розуміти суть і завдання. Ми іноді тільки пишемо партитуру. А решта - питання нашої чесності, переконливості та наполегливості. На найголовніші клавіші натискає клієнт.

 

— Позавчора в країні пройшли вибори Президента. Як ви можете прокоментувати передвиборчу кампанію, перші результати?

 

— Сама кампанія технологічно була слабоцікавою і, я б сказав, малоінтеллектуальною - президентська гонитва пройшла як рекламна кампанія. А підсумки першого туру показали, що в країні вже майже сформований серйозний суспільний запит на усвідомлені зміни, і ці настрої будуть дуже істотно впливати вже на всі наступні вибори в Україні, в т.ч. і на кандидатів у Президенти, які вийшли у другий тур.

 

— 2010 рік щойно розпочався. Що могли б побажати нашим читачам?

 

— Хотілося б побажати всім вашим читачам, щоб кожен день вони почували себе щасливими. Неважливо, з яких причин. Головне, щоб це відчуття було справжнім! 

 

Розмовляла Світлана Фадеєва